МЕРТВІ ДУЩІ

або пригоди Кременецького міськводгоспу

Замість вступу

На Волині, майже на самому кордоні з Галичиною розкинулося старовинне місто Кременець. Засноване, на думку деяких істориків у 1260 році (вперше згадується у тогочасних джерелах). Розкинулося містечко серед так званих Кременецьких гір, і як казала Леся Українка: „дуже нагадує маленьку Швейцарію”. Однією з найвизначніших пам’яток не лише міста, але й Східної Європи є Кременецький замок, що з 1536 року став належати польській королеві Боні Сфорца, і носить сьогодні її ім’я, але стараннями місцевої влади дана пам’ятка доживає свої останні дні, перетворившись на клозет. Цікавим є факт, що дехто із завзятих жителів (не без відома місцевої влади) шибає гроші з приїжджих за в’їзд на Бону і одразу витрачає гроші на пиво чи щось більш градусне. Свого часу цей замок не змогли взяти величезна орда хана Батия, що розорили Київ, зате сьогодні його взяли ненажерливі „патріоти” міста. Окрім замку в Кременці є унікальна пам’ятка архітектури – будинки-близнюки, на реставрацію котрих державою не так давно було виділено 1мільон гривень. Потрапивши в місцевий бюджет гроші раптом зникли не без допомоги тодішнього мера пана Гуславського. Слава Богу, що польські друзі взяли під опіку маленький будиночок славетного польського поета, що народився в Кременці- Юліуша Словацького і зробили його місцем „паломництва” тисяч поляків, які з дитинства мріють відвідати його батьківщину. Ботанічний сад, що садив сам Тадеуш Чацький давно перекочував у Київ, залишивши по собі залишки неймовірних рослин, є дерева які бачили ще князів Вишневецьких, але й вони, незважаючи на таблички: „Охороняється законом” майже зникли не без допомоги місцевих виробників меблів; ліцей, заснований вже згаданим просвітником Чацьким сьогодні увійшов у склад нещодавно заснованого нового педінституту імені Шевченка, але вже без належної наукової бази, хоча цим сьогодні нікого не здивуєш, проблеми освіти мільйони разів піднімалися.

Церкви, монастир, близькість православної святині – Почаївської лаври, неймовірний замок, гори – все це зробило Кременець одним з найбажаніших міст для відвідування. Здавалося б з цього місто може жити й не тужити...але... Ані пам’ятки архітектури, ані християнські святині, ані дивовижна природа, спортивні змагання, трампліни і єдина професійна санна траса в Україні не зробили місто культурним осередком з добре розвиненою економікою. Вірно говорять: риба гниє з голови. Після двох строків свого правління, майже остаточно обікравши і знищивши місто Андрій Гуславський покинув крісло мера, йому на заміну прийшов амбітний молодий і не менш „голодний до державного майна” Леонід Кічатий.

Частина Перша „Обстаканівка”

З перших днів новий голова взявся за благоустрій власного життя. Будинок, автомобіль, робота для родичів і друзів, складання капіталу... Призначення на посаду начальника КП „Міськводгосп” Кисорця Василя – непрофесіонала, без належної освіти і досвіду роботи лише за 3 000 у.о. А що, там три тисячі, там одна – ось вже й копійка на родину. А те, що майже щодня новий мер їздить по розбитим дорогам, фактично перепливає „ріку” біля будинку тещі – його не хвилює. Щодня проїжджає центром міста, де завзяті будівельники біля монастиря розбирають фундамент старовинної церкви і кладуть його під свій будинок, що видно одразу, достатньо подивитися на вискубаний фундамент церкви, яка датується XVI століття (напевне неймовірно мати фундамент будинку, що має історію майже п’яти століть). Дійсно, навіщо злити виборців...

Питання лише в тому, яку ж мету ставить перед собою міський голова, призначаючи на посади комунальних підприємств невігласів? Відповідь може бути лише одна – зробити все аби КП збанкрутіли, що дозволить приватним особам захопити найкращі шматки міста без особливих капіталовкладень. Якщо ж прийняти до уваги факт, що пан Кічатий разом із своїм таємничим „родичем” (братом) давно намітили будинок, в якому сьогодні перебуває Міськводгосп під готель та розважальний комплекс потроху стає зрозумілою політика міськради. Законно захопити будинок поки не вдалося, немає як то кажуть підстав, да й бувший директор КП „Міськводгосп” Білосевич А.С. встав на заваді. Як нещодавно спечений юрист пан Голова чудово розуміє, що аби оголосити КП „Міськводгосп” банкрутом необхідні підстави, після чого можна обійти Законодавство і просто передати організацію потрібним людям в концесію для викачки з міста грошей (концесія – це своєрідна приватизація, що дозволяє згодом приватним особам викупити майно передане в концесію майже за безцінь. Закон був прийнятий ще в 1999 році. Але широкого застосування не здобув). А поки мер Кічатий просто заплющує очі на протиправні дії нового директора КП „Міськводгосп” Косирця В., що цкує професіоналів підприємства, зневажливо відноситься до жителів міста, займається корупцією і крадіжкою державних грошей; на постійні п’янки персоналу (більшість робітників організації є родичами і „друзями” керівництва) організації і на страшенні махінації головного бухгалтера, діяльність якої вже коштувала державі не одну сотню тисяч гривень (про це неодноразово повідомляли на сесії міської ради деякі депутати, але звернення залишилося без особливої уваги).

Здавалося, що актуальність „Мертвих душ” Гоголя давно минула, але ні – цей твір ще й сьогодні є соціально гострим явищем, що розкриває специфіку роботи більшості підприємств і не важливо, якої форми власності. Наприклад, як нараховуються гроші КП „Міськводгоспом” населенню: існують такі собі „мертві душі”, яких давно немає на світі,  нарахування за воду їм йде, виписуються рахунки, накопичуються борги... все це лише для того, аби побільше закласти у бюджет лишніх грошей, якими вільно можна буде розпоряджатися. І знову „мертві душі”, але вже працівники організації – працюють в організації КП „Міськводгосп” згідно із нарахуванням заробітної платні фактично 60%, а 40% , яких ніхто не бачив і не чув про них. – такі собі „мертві душі” – питання полягає в наступному: куди йдуть гроші 40% душ?

***

ЧАСТИНА ДРУГА „ІСТОРІЇ КРЕМЕНЧАН”

Історія перша

Пам’ятаю свій перший візит в КП „Міськводгосп”: початок третьої, здавалося б розгар робочого дня. Захожу в занедбаний „офіс” з дивовижними тріщинами по стінам. Одразу в голові промайнуло питання: „Як воно ще стоїть?” В організації пусто, лише на місті секретар і ще одна дивна особа явно в нетверезому стані. Запитую про керівництво, чую у відповідь щось неясне і йду геть... Пройшов час. Ставлю дома лічильник на воду, приходить дивний „котролер” на вигляд років 20-ти, в квартирі одразу стає як в пивному барі. Одразу мені повідомили скільки це буде коштувати, окрім обов’язкової сплати в касу. Жму плечима і відстьогую суму... Наступного дня дізнаюся що це син юриста КП „Міськводгосп” і платити потрібно лише в касу, але довести щось складно, бо це син юриста цієї організації, а вдома я була одна, тобто свідків немає.

Історія друга

Заходжу до знайомої в податкову. Після роботи йдемо випити кави з коньяком. Дізнаюся за розмовою про головного бухгалтера КП „Міськводгосп” і про її „кредити”. Береться наприклад на організацію кредит, одразу з’являється інший кредит на дивний товар – машину іномарку, яка згодом з’являється в дочки головного бухгалтера. Виділили гроші на ремонт приміщення – щось покрасили, а поряд виріс невеличкий магазинчик на території КП, що зареєстрований на родину головного бухгалтера. Робили капремонт – виріс двоповерховий будинок бухгалтера – чудова, скажу я вам, професія. Розумію чому так складно потрапити на роботу в Міськводгосп.

Історія третя

Новий директор міськводгосп постійно погрожує нашій вулиці, а нещодавно у сусідки взяв гроші, але не для організації, а для себе.

Історія четверта

Хамське ставлення Тетяни Лапчук по відношенню до населення просто вражає. Складається враження, що вона ненавидить людей. Моя дочка йде як на каторгу, коли потрібно платити за воду. Як таку людину поставили працювати з населенням?

Історія п’ята

Що можна сказати про керівника, який розказує вдома службові таємниці і негаразди, а його родичі потім повідомляють про це всій вулиці? У нас місто маленьке, тому дуже скоро про всі скандали і афери стає відомо всьому Кременцю!

Історія шоста

Директор Міськводгосп людина недалека. Він підшукує новий персонал задовго як знайшов причину звільнити старий. Нещодавно моєму сину запропонували роботу в цій організації, але я дізналися, що запропоноване місце зайняте і там працює непоганий спеціаліст, який навіть не знає про те, що на його місце намітили нову людину. Навіщо це робиться?

Історія сьома

На водоканалі я пропрацював багато років, але такого як сьогодні не бачив, хоча за свою роботу передивився багато і багна і поривів, і начальників. Знаєте чому місто не має води? Чому такі ганебні графіки й ціни? Вони закупають насоси беушні, а проводять як нові, різницю в грошах кладуть в кишеню начальник і головний бухгалтер. Такі насоси дуже швидко виходять з ладу і працюють не в повну силу!

Розкажу вам, як спеціаліст ще одну історію: втрати води в Кременці безперечно колосальні, але не такі великі як списує головний бухгалтер. Знову ж – куди дівається грошова різниця? Цей дерибан довів організацію до злиднів. Люди платять гроші не державі, не на благоустрій міста, а на благоустрій головного бухгалтера, Кисорця і мера.

Про каналізаційну систему краще взагалі не говорити, їй більше аніж мені і скоро місто потоне у гімні! Ремонт необхідний, але гроші розкрадені. Аби вижити і щось зробити на краще необхідно здихатися Кисорця і головного бухгалтера, тоді гроші будуть і вода буде!

Історія восьма

Я працювала в санепідемстанції. Те як робляться проби води, що постачається населенню – злочин. Керівництво міськводгосп проплачує послуги деяких інспекторів, тому правду ніхто не знає.

Всі ці люди захотіли залишитися неназваними, але погодилися у разі суду дати показання. Це означає, що не все так погано і свідомість людська велика сила.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

АЛАРМ!!!!!!!!!!!!!!ДОПОМОЖІТЬ ВРЯТУВАТИ МЕШКАНЦІВ!