Майже двадцять років Олександр Воронін, будучи таємним радником при київському генерал-губернаторові, одночасно займається господарськими справами у придбаному маєтку. Енергійна діяльність підірвала здоров'я графа, і перед смертю, у 1890 році, він залишає заповіт, згідно з яким увесь його маєток та капітал 180 тисяч рублів переходять у власність Росії, але за умови влаштування в ньому аграрного навчального закладу для селянських дітей Волині, Полісся,- Поділля і Галичини. Так в 1892 році відкрили Білокри-ницьку рільничу школу, а з 1898 року відділення лісового господарства. При вступі на навчання перевагу надавали юнакам і дівчатам з Білокриниці, Великої Андруги, Лішні, Стіжка. Зі 130 учнів лише 30 повинні були мати власний одяг, інші були на повному утриманні школи. Для всебічного розвитку вихованців школа придбала майже 8 тисяч томів художньої літератури. Практичні навички майбутні агрономи і лісівники набували у дослідно-показових хмільнику, розсаднику, парниках, молочній лабораторії!

Для шкільних потреб побудували міні-цегельний завод, черепичну майстерню, вапнярку, столярну і ковальську майстерні.

,До початку Першої світової війни зі стін школи вийшло чимало спеціалістів з рільництва, хмільництва, садівництва і лісівництва, які за теоретичною і практичною підготовкою могли вільно конкурувати зі спеціалістами різних країн.

Для поширення кращого досвіду   ведення   рослинництва  і тваринництва у 1910 році школа влаштувала сільськогосподарську виставку, представивши на ній свою ґрунтообробну і збиральну техніку, насіння, дари саду і городу. На наступній виставці представили близько З тисяч тварин. Аби залучити   селян   до участі у виставках, її перші відвідувачі отримали від 5 до 25 рублів. Наступна виставка була масовою, а найкращих ґаздів відзначили срібними і  бронзовими  медалями,       почесними дипломами і грошовими преміями.

Музей

Історія створення музею у навчальному закладі, у якому була відтворена не лише його історія, а й епохи пережиті Кременеччиною, зрештою, і довколишніми містами й селами.

Наприкінці 70-х років минулого століття викладач лісотехнічного технікуму (так на той час називався Кременецький державний лісотехнічний коледж) Ганна Балагурчик, зібравши деякі архівні документи, що стосувались історії розвитку навчального закладу, обладнала одну з кімнат під музей. Зрозуміло, що зібрані ентузіасткою матеріали лише фрагментально відтворювали діяльність навчального закладу, у викривленому вигляді характеризували певні історичні події, особливо радянської епохи.

Грунтовніше працював над створенням краєзнавчого музею викладач Валентин Мазурок. У зібраних ним експонатах розповідалось не лише про історію технікуму, а й нашого народу від прадавніх часів.

І все ж, як справедливо відзначають викладачі коледжу, ідея створення справжнього музею належить директору ДП Кременецький лісгосп Степану Іваницькому, який одночасно ось уже сім років очолює і Білокриницький лісотехнічний навчальний заклад. Відколи він поєднав дві посади, колишній графський замок і прилеглі до нього території, гуртожитки і житлові приміщення одержали нове дихання. Свою діяльність заслужений лісівник України, кандидат сільськогосподарських наук Степан Миколайович почав з упорядкування славнозвісного замку, у якому на той час, окрім усього іншого, протікала покрівля. Понад 2 тис. кв.м даху накрили оцинкованою бляхою, а відтак приступили до зовнішніх штукатурно-малярних робіт. Одночасно проводили впорядкування внутрішніх приміщень. Де тільки міг, „вибивав" кошти на відновлення замку, переобладнання котельні на природний газ, приведення у порядок прилеглої до коледжу території, що займає близько тридцяти двох гектарів.

Скільки було звернень до Державного комітету лісового господарства, скільки зустрічей з керівниками Волинського, Івано-Франківського, Львівського управлінь лісового господарства, і всі з однією метою - отримати фінансову допомогу. Адже в коледжі навчаються студенти не лише Тернопільської, а й багатьох інших областей. А хіба могли відмовити у наданні фінансової підтримки колишні випускники Кременецького лісотехнічного технікуму - голова ЦК профспілки працівників лісового господарства Степан Кри-вов'язий, заслужений лісівник України, кандидат економічних наук, начальник Тернопільського обласного управління лісового господарства Ігор Попадинець, голова Товариства лісівників України, депутат Верховної Ради двох скликань Микола Шершун, інші випускники. Але задум Степана Іваницького про створення справжнього музею мала втілити в життя найбільш підготовлена до цієї справи енергійна людина. Такою проявила себе заступник директора з гуманітарної освіти та виховання Оксана Тимошенко. Випускниця   Санкт-Петербурзької лісової академії, окрім здобутих спеціальних професій, завжди проявляла великий інтерес до гуманітарних наук, зокрема історії.

- Почала я з того, - розповіла Оксана Любомирівна, що на місці колишнього музею були переплановані кімнати, для кожної з них підібрано свій стиль, зроблено ескізи кімнат таким чином, щоб їх стилізація певним чином відображала замкові традиції і відтворювала національні і культурні традиції нашого регіону. Будівельники під керівництвом виконроба Миколи Олексюка, за участю заступника директора Володимира Войтюка, коменданта гуртожитку Олександра Гапонюка провели ремонтні роботи у визначений термін, а наші художниці Людмила Нагорнюк та Мирослава Чернихівська проявили справжній мистецький талант у художньому оформленні музейних кімнат. Не можна не згадати також надзвичайні зусилля першого заступника директора коледжу Миколи Ляховця, який пришвидшив виконання всіх робіт у музеї, постійну турботу за .спільну справу завідуючої відділенням технології деревообробки Любові Росіцької, багатьох інших працівників коледжу.

З особливою теплотою Оксана Любомирівна називала імена колишніх випускників коледжу: Андрія Ткачука, Олександра Бондарука, Максима Жуковського, Андрія Диндури, Вадима Мандзюка, Олександра Карпіна, сьогоднішніх студентів Дерев'янка Романа та Петришина Володимира, які у вільний від навчання час провели значні роботи з деревом для впорядкування експозицій.

Найбільш хвилюючий момент - відкриття музею. На відзначення цієї події зібрались викладачі і студенти коледжу, гості -з Тернополя, Кременця, журналісти. Виступаючи перед присутніми, Степан Іваницький подякував усім, хто долучився до створення музею, відзначивши їх працю почесними грамотами.

Перетято символічну стрічку - і людський потік заповнив музейні кімнати. Оксана Любомирівна, зібравши сотні документів, фотографій і експонатів, розмістила їх за певними періодами. Так, у музеї є зал історії навчального закладу, оформлений в сучасному стилі, зал національно-визвольних змагань, стилізований під „криївку", зал народного побуту, оформлений під українську хату 19 століття, та великий зал з водоспадом, оформлений в замкових традиціях, що розповідає про сучасність коледжу, його екологічну діяльність, співпрацю з ДП Кременецький лісгосп.

...Відвідувачі зупинялися біля портретів Олександра Грановського і Феодосія Харламчука. Перший з них закінчив навчальний заклад у 1908р., став пізніше професором Міннесотського університету у США, опублікувавши понад триста наукових праць, а другий - закінчив школу у 1913р. і за час навчання зібрав величезні колекції - гербарій трав'янистих деревних та чагарникових порід Кременецьких гір, колекція пагонів та колекція насіння деревних порід Білокриницького дендропарку, колекція метеликів та комах Кременецьких гір. Усю цю величезну колекцію у 1957р. він заповів навчальному закладу, і зараз вони знайшли місце серед експонатів музею. А ось фотографія колишнього учня школи, нашого земляка з села Будки Кременецького району  Степана Генсірука - академіка, який, незважаючи на поважний вік, час від часу зустрічається з викладачами і студентами коледжу.

Оксана Любомирівна називає імена Ігоря Юхновського і Володимира Дідового. Обидва навчались у Білокриницькій школі і стали відомими не лише на Україні, а й в багатьох державах Європи, Азії, Австралії і Америці, Академік І.Юхновський від початку здобуття Україною незалежності був депутатом Верховної Ради аж до останнього скликання, а В. Дідовий став архієпископом Австралії та Нової Зеландії.

З одного зі стендів відвідувачі дізнаються про колишніх випускників лісотехнічного технікуму, нинішніх наставників Олега Задворного - викладача машин і механізмів лісового господарства, Івана Ємця - викладача лісокористування та економіки, Софії Стрикули - викладача лісових культур, Вадима Пшевлоцького - викладача основ технології меблевого виробництва, Валерія Тимошенка ,- викладача лісівництва та лісозахисту, Олега Шевчука - викладача деревознавства, Надії Шаргбродської - викладача охорони праці та безпеки життєдіяльності, Юрія Каленюка - викладача лісокористування та охорони природи, Ельхана Керімова - викладача лісових культур, Івана Стрижака - викладача матеріалознавства та правил дорожнього руху, Михайла Крачана - викладача ремонту машин, Софії Нечипорук - викладача математики, Віри Ящук - завідуючої відділенням "Лісове господарство", Михайла Ящука - викладача креслення. До. речі, подружжя Ящуків, як і подружжя Тимошенків, закінчили після технікуму Санкт-Петербурзьку лісівничу академію. Цікаво, що більше половини лісничих ДП Кременецький лісгосп також випускники цього технікуму. Це Саланда Володимир - лісничий Волинського лісництва, випускник технікуму 1986 року, Колос Святослав - лісничий Забарівського лісництва, випускник технікуму 1974 року, Войтенко Олександр - лісничий Білокриницького лісництва, випускник технікуму 1976 року, Колінчук Сергій - головний лісничий ДП Кременецький лісгосп, випускник технікуму 1988 року, Горохівський Андрій - лісничий Бишневецького лісництва, Іваницький Роман - лісничий Суразького лісництва, випускник коледжу 1997 року.

Окрема кімната музею, як я уже зазначав, стилізована під криївку. У 1942 році окремі учні школи почали контактувати з членами Організації українських націоналістів. М.Присяжнюк та Д.Фурманець за завданням організації поширювали листівки, у яких осуджувалися звірства фашистів. До сміливців приєдналися П.Михальчук, В.Дідовий.

У боротьбі з окупантами на вівтар незалежності України поклали свої молоді голови І.Серчишин, Е.Терпіль, Л.Серафимович, С.Табачук. За радянських часів зазнали репресій Л. Смаглюк, А.Грицаюк, ІЧорнобай, А.Савчук, Ю.Якимчук.

На жаль, до відкриття музею кімната-криївка не була завершена. У ній ще бракує документів і експонатів, які б сповна характеризували національно-визвольну боротьбу краян за незалежність України.

... Місяць, як почав діяти музей, а у його кімнатах вже побували сотні учнів Білокриницької школи, викладачі й студенти Березнівського лісотехнічного коледжу, школярі з Рівного, У книзі відвідувачів вже є десяток записів, у яких висловлюється подяка творцям музею. Ось який відгук написали професори Національного лісотехнічного університету Т.Криницький, В.Бондаренко, Л.Копій, В.Крамарець: "Чудовий музей, шановні колеги, ви створили для сучасного і майбутнього поколінь. Це - добра, велика пам'ять про становлення та розвиток Білокриницької рільничої школи, Кременецького лісотехнічного технікуму, лісотехнічного коледжу. Прекрасно представлена 115-річна історія розвитку аграрної та лісівничої освіти на Кременеччині.

Шановні колеги! Той, хто пам'ятає минуле, береже пам'ять про нього, той здатний творити майбутнє".

Мені, як і кожній людині, - сказав С.Іваницький, - дуже дорога пам'ять про студентські роки. Працюючи над створенням музею, ми передусім думали про виховання у наших студентів почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини. Саме цьому підпорядкована й участь студентів у гуртках художньої самодіяльності, спортивних секціях, робота з озеленення Зарваницького духовного центру, створення міні-дендропарку біля головного навчального корпусу, мандрівки стежками кременецьких лісівників. Під час другого відвідування музею я довго розмовляв з його головним натхненником - Оксаною Тимошенко. „Перед створенням музею, розповіла вона, - я ознайомилась з експозиціями багатьох музеїв Тернопільщині і Львівщини, побувала в Польщі. Наш навчальний заклад багато років перебував під владою цієї держави, але в нас практично не залишилось архівних документів, з яких можна було б дізнатись про те, чим жила школа, хто в ній навчався, яким було ставлення викладачів до учнів. Зауважу, що у зборі експонатів і фотографій мені допомагали викладачі та студенти. Власне, цей процес триває й досі. Хотіла би звернутися до випускників нашого навчального закладу: заїжджайте у гості, поділіться спогадами, фотографіями, документами періоду вашого навчання в технікумі, будемо вам щиро вдячні. Запрошую усіх відвідати наш чудовий замок, більше дізнатися про його надзвичайно цікаву історію та історію нашого коледжу, а також побувати у нашому музеї.

Тернопільська незалежна газета „Четверта влада”